На тему «Як зберегти взаємини в культурі споживацтва» говорить о. д-р. Віталій Протасевич в рамках онлайн-школи «Як зберегти любов у стосунках». Отець захистив свою докторську працю у Вищому Інституті Морального Богословʼя в Римі, є сотрудником парафії Ольги і Єлизавети у Львові, Капеланом Львівського обласного клінічого лікувально-діагностичного кардіологічного центру, духівник молодіжної спільноти «Храм». Тож публікуємо важливі тези із його доповіді.
Прийнято виділяти два терміни: суспільство виробників і суспільство споживачів. Суспільство виробників було орієнтоване на розважливості та довгостроковій обережності та стабільності, акцентувало на довгостроковій безпеці завдяки накопиченню благ. Людство зосереджувалось на праці, на виробництві довговічних товарів і орієнтувалось на безпечне майбутнє. Людина хотіла накопичити матеріальні блага і тим собі забезпечувати стабільне щасливе майбутнє.
Натомість, суспільство споживачів знецінює стабільність, виводячи на перший план життєвих орієнтирів негайну насолоду благами. Виробництво і споживання, попит і пропозиція повинні були зійтися в глобальному масштабі, що апостолювало думку єдиного споживача – певний людський тип, який не тільки споживає, щоб існувати, а й існує, щоб споживати. Це високо індустріальне суспільство з прогресивним кількісним та якісним збільшенням споживання, що утворюється значною мірою завдяки рекламі та підтримується шляхом продажів, щоб забезпечити безперервне розширення виробництва, якого вимагає все швидших технологічних процесів. Ці всі процеси стимулюють ринок, а людина стає в цій схемі споживачем, коли право споживання переростає в обовʼязок. Людство орієнтоване на постійне зростання кількості та інтенсивності бажань, що передбачає швидке використання та швидку заміну предметів, якими людина сподівається задовольнити ці бажання.
Людство здійснює перехід від споживання до споживацтва – консумізму. Праця вже не є основою життя людини, бо споживач повинен перебувати в безперервному пошуку задоволення, нав’язаними штучними емоціями щастя від купівлі нових речей. Задоволення у консумаційному суспільстві є миттєвим і максимальним, але ніколи – довготривалим. Для того, щоб розвинути значний попит, маркетинг спонукає людину слідувати тенденціям моди, завжди бути на крок попереду, жити на максимум і так само швидко втрачати інтерес до купленого. Миттєве життя, для якого немає значення ні минуле, ні майбутнє – це життя, позбавлене відповідальності, відбувається концентрація людини на прагнення задоволення, уникаючи наслідків. У цій парадигмі відкидається цінність вічності. Бо імператив жити на повну означає проживати вічність тільки сьогодні і тільки зараз.
Поняття потреби не є лише економічною категорією, але є багатостороннім феноменом, тому стосується психології та культури, зʼєднуючи матеріальні речі з трансцендентною реальністю. Ми купуємо не просто річ чи товар, ми купуємо престиж, надію, щастя. Разом з надією на щастя суспільство споживання створює мрію про свободу, що постає з кожним новим вибором. Тобто людина вільною відчувається лише тоді, коли може купувати. Це дуже суперечить християнській концепції свободи, яка поєднується з відповідальністю. Бо роблю, що хочу, це визначення сваволі, але не свободи. Споживацька культура абсолютизує свободу людини, проголошуючи необмеженість вибору. До того ж, людина має право вибирати власну ідентичність. Вона не відкриває, хто вона є, а обирає, хто вона є. Ідеальний споживач повинен бути на самоті, бо стосунки звʼязують його свободу, не дають йому робити новий вибір. Суспільство індивідів, де кожен замикається у собі, у своїх бажаннях, хоче бути незалежним від інших, одиноким, без жодних обовʼязків. Культура споживацтва не стимулює тривалі міжособистісні стосунки, а штовхає людей до випадкових поверхневих звʼязків.
Міжособистісні зв’язки зводяться до чисто стосунків, без особливих гуманістичних сентиментів. Іншими словами партнери мають право ставитись один до одного, як до обʼєктів споживання. Корисність і задоволення є основними критеріями, а споживання стає найвищою метою на шкалі індивідуальних та колективних цінностей. У стосунках ми бачимо іншу людину, як предмет для задоволення, певні блага, які я отримаю. Чи ця людина (товар) мене задовільняє. Таке суспільство є не спільнотою (цілісним союзом людей), а натовпом індивідів, які переживають абсолютну самотність щоденного існування.
Для споживацької культури навіть інститут сімʼї втратив сенс любові і вічності. Сімʼя, як міцна спільнота, переживає кризу, бо споживацький спосіб життя відкидає взаємну відповідальність, необхідну для реалізації взаємної любові. Індивідуалістичний егоїзм штовхає пари будувати свої стосунки на основі матеріалістичного задоволення. Через легкість, з якою народжується і вмирає, формується і розпадається, сімʼя більше не надає гарантії тим, хто її створив. Раніше сімʼя означала міцність і стабільність, тепер ці цінності стають тягарем. Сімʼя більше не має можливості для розвитку. Бо найлегше позбутися людини, коли «товар» не задовільняє. А особливо, коли незакінчена різноманітність варіантів створює більше шансів, щоб пошкодувати за зроблений вибір або дає можливість змінювати партнерів.
Завершили ґрунтовну доповідь питанням важливості сім’ї у формуванні стосунків. Отець дав практичні поради, як не стати жертвами споживацької культури і водночас не перетворитись на «печерних» людей, як зберегти баланс. Обговорили прийнятні межі для церкви та християн, про раціональні покупки. Про основу Ісуса Христа в нашому виборі і діяльності. Обмінялись думками та рефлексіями.
Дану серію лекції з різними спікерами організовує онлайн-школа «Покликані до любові» від експертів з побудови взаємин, які вже понад 5 років допомагають формувати стосунки любові у парах та сім’ях. Посилання на соцмережі.
Підготувала: Юлія Сиротюк
